Vladyslav Diusov
Владислав Дюсов
25 травня 1995 - 31 травня 2015
Владислав Дюсов народився 25 травня 1995 року у місті Могилів-Подільський, що у Вінницькій області. Юнак з дитинства хотів стати військовим, адже його батько був офіцером запасу. Але коли настав час вибирати вищий навчальний заклад, Владислав вирішив піти у Київський політехнічний інститут на факультет соціології і права, адже цікавився глобальними питаннями в галузі історії, суспільства і світоустрою. Він мав чудову пам’ять, тому навчання давалося йому легко. Змалку був справедливий, завжди відстоював власні думку, позицію та інтереси. Паралельно хлопець захоплювався спортом і був футбольним ультрас. Він міг би стати на шлях мільйонів інших українців, які закривали очі на війну та те, що відбувається в країні, й обирали кар’єру. А завдяки своїм здібностям Влад міг досягти успіху у будь-якій сфері. Але друг Дюшес був зовсім не таким.
З початком бурхливих подій у нашій країні Влад завжди був на передовій – і на Майдані у протистоянні з беркутівцями та «тітушками», і пізніше на фронті російсько-української війни. Розповідав матері, як під час Революції гідності захищав жінок та стареньких від побиття, як його заглушило світлошумовою гранатою, як бачив поранених та загиблих майданівців, які були зі звичайними дерев’яними щитами. У Будинку профспілок сотня Влада організувала мобільний шпиталь, де під час пожежі у нього згоріли всі речі.
Коли розпочалося протистояння на Сході, Владислав не задумуючись взяв до рук зброю. Пройшов декілька добровольчих підрозділів, в рядах «ОУН» брав участь у пекельних боях за Донецький аеропорт. Взимку 2015 року Дюшес повідомив батькам, що вирішив перейти до «Азову», де потрапив до першої сотні. Боєць добре показував себе із самого початку, адже був вже не новачком на війні, завжди брався за виконання відповідальних завдань.
Одразу після поранення Влад хвилювався, як служитиме, чи можна із такими травмами бути інструктором, що мамі скаже. Далі була лікарня в Маріуполі, тоді Дніпро. Він перебував у стабільному стані, тому його смерть стала для всіх великим шоком та ударом. Він помер від отриманих ран 31 травня 2015 року.
Дюшес був взірцем для побратимів – ніколи не кидав друзів у біді, переймався їхнiми проблемами і завжди у будь-яких ситуаціях допомагав бойовим товаришам. Був відданим та чесним.
«Занадто добрий для війни, занадто хоробрий для мирного життя» – так характеризують Владислава всі, хто його знав.
Владислав Дюсов посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а у рідному місті Влада, Могилів-Подільському, відкрито меморіальну дошку загиблим у війні на Донбасі бійцям. Є на ній і портрет 21-річного азовця Дюшеса.